IV Міжнародний фестиваль патріотичної пісні “Рутенія” ім. Костя Єрофеєва

Відбувся він 26 травня в Києві в Будинку художників. Організатори фестивалю ГО “Мамай” та гурт “Рутенія” – один з перших гуртів української незалежності. Вже наприкінці 1980-х лунали патріотичні пісні Анатолія Сухого і Костя Єрофеєва. Після того, як Костя Єрофеєв пішов від нас, “Рутенія” стала організатором щорічного фестивалю патріотичної пісні його імені.
І цього року фестиваль зібрав широке коло українських співаків, поетів, авторів кращих українських пісень, цінителів українського мистецтва. Участь взяли відомі автори-виконавці, поети й письменники, гурти і музиканти: гурт “Рутенія”, сестри Галина і Людмила Турчак, Ніна Матвієнко, Анатолій Сухий, Роман Коваль, Сергій Пантюк, Тарас Силенко, Едуард Драч, Кирило Булкін, Віктор Нестерук, Григорій Лук’яненко, Настя Єрофеєва (Канада), Іван Сергієнко, брати Капранови, Тарас Компаніченко та інші.

15 РОКІВ ДУЕТУ СЕСТЕР ТУРЧАК

«Співуча родина» — мов віддушина

Нещодавно в Будинку вчителя з великим успіхом пройшов творчий вечір сестер Турчак, присвячений 5-річчю їхнього дуету. Святковий концерт Галина і Людмила відкрили українською піснею «Коріння», доволі символічною для них (як представниць артистичного роду і членів клубу «Співуча родина»).

ДУЕТУ СЕСТЕР ТУРЧАК – 5 РОКIВ

У них мелодійне, наче переливи срібного дзвоника, сопрано. У Галини — перше, у Людмили — друге. Голоси дуже схожі, і під час співу вони міняються партіями. Отака інтрига зачаровує, надає дуетові особливої чарівності. Навіть давні знайомі губляться: «Хто з вас заспівував ось ці рядки?» Безперечно, і репертуар відіграє важливу роль. Свою віддушину в їхніх піснях знаходять люди різних поколінь. А ще від сестер спадає на глядача світло великої любові — любові, в якій вони з дитинства виростали у своїй сім’ї...

У рік і вісім місяців Галочка гарненько виводила: «Лодка тонет і не тонет, потихонечку пливет, милый любит иль не любит, только времечко идет». Мама збагнула: час подумати про більш відповідний для дитини репертуар. Тим більше, що незабаром у сім’ї з’явилася й молодшенька співачка. Сьогодні в репертуарі Галини і Людмили Турчак, співпрезидентів київського клубу «Співуча родина», — лірика воєнних та післявоєнних років, російська та українська популярна класика, пісні сучасних авторів.

Їхній прадід був дияконом, співав у церковному хорі в Києво- Печерській Лаврі. Дід навчався в музично-драматичному інституті імені Лисенка. Батько — професійний співак. Тітки і дядько теж із музичного світу. Всі, як і Галя з Людою, грають на різних інструментах. Сестри Турчак відвідували вокальну студію, співали в дитячій групі Хору українського радіо і телебачення. І на радіо навіть мали запис якоїсь дитячої пісеньки. А проте...

— Мама була проти того, щоб ми стали професійними артистками. Вважала, що для життя потрібно щось серйозніше і надійніше, — розповідає Людмила. — Може, сподівалася, що ми якось заспокоїмося, більше часу займе сім’я, робота.

Дочки послухалися маму — вибрали іншу справу, яка для кожної стала улюбленою. Людмила на телеканалі СТБ займається костюмами для ведучих. Галина працює держслужбовцем у дуже солідній установі.

— І все ж таки, — продовжує Людмила, — якщо любиш пісню, то вже не можеш без неї жити. На сцені ми з Галочкою почуваємося як риба у воді. А ще нам дуже поталанило, що з ініціативи Галини Михайлівни Лактіонової з’явився спочатку конкурс «Співуча родина», а потім клуб. Це дивовижна людина. У тендітної на вигляд жінки — величезна душа і море невгамовної енергії. Та ще, як вона (доктор педагогічних наук) співає романси! Отож, почали ми Галині Михайлівні допомагати. І водночас у неї вчитися. Важкувато було, поки ми всі разом — активісти клубу — не знайшли свої, які різняться з іншими, форми роботи. А потім клуб почав розвиватися. «Співуча родина» — це організм постійного самовдосконалення.

Рідним будинком для «Співучої родини» став київський Будинок учителя, розташований в самому центрі столиці, за п’ять років у нас сформувалася своя слухацька аудиторія — інтелігентна, доброзичлива, любляча. Погодьтеся, це дуже важливо для творчої особистості. І тим більше, дитини. До того ж, у наших концертах з радістю беруть участь і маститі співаки. Безкорисливо. Де ще є таке в наші важкі часи? «Співуча родина» взяла на себе благодійницьку місію. Крім безкоштовних концертів у Будинку вчителя, ми давали концерти в лікарнях, у дитячих будинках, інтернатах — для дітей і літніх, у Березанській колонії суворого режиму. Однак ми не комерційна організація, грошей не заробляємо, тому виїхати з концертами з Києва кудись в інші регіони не можемо. Дякуємо народному депутатові Олегу Петрову за організацію поїздки на Чернігівщину, в його округ. Дуже тепло нас приймали в райцентрі Короп і в древньому Новгород-Сіверському в дні святкування 55-річчя Перемоги.

Культурно-естетична благодійницька діяльність клубу привертає до нас увагу відповідних фондів. Раді за Юлечку Копилову — вона стала стипендіаткою фонду святої Марії. Навчається дівчинка в спеціалізованій школі імені Лисенка. Росла в нас на очах — до клубу прийшла дитиною. Зараз — лауреат Міжнародного конкурсу юних піаністів «Юрмала-98», солістка дівочого джаз-ансамблю, яким керує її мама Зоя Копилова. Не так давно у Юлі помер батько. Певна річ, підтримка дуже потрібна таким обдарованим дітям.

— Людмило, а що означає «Співуча родина» для вас?

— Для нас — це велика віддушина. Щоб дати вихід творчій напрузі, показати щось із своїх запасників, розвиватися. Зараз ми хочемо підготувати й записати цикл українських романсів. У цьому нам обіцяє допомогти композитор Ігор Дмитрович Поклад. Організаційно, творчо він уже допомагав нам у виданні першої аудіокасети «Тиха вода» — за назвою його пісні.

Ще ми хочемо записати улюблені для багатьох мелодії минулих років — із кінофільмів, спектаклів. Те, що співали наші бабусі, мами, що дороге середньому і старшому поколінням. Дуже цікавить нас російський романс. І він у наших планах. Непогано було б розучити пісні різних народів, що населяють Україну: німців, угорців, поляків, євреїв, румунів, греків, вірмен. Ну і, звичайно, спробуємо показати вічної краси українські пісні. Ось таку колекцію хочеться зібрати.